Перегляд вихідного коду сторінки Користувач:Микола Худолій/Чернетка

'''Юридичний факультет''' — навчально-науковий структурний підрозділ Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, що забезпечує здобуття особами вищої освіти бакалаврьского, магістерського, освітньо-наукового та наукового рівнів за спеціальностями «Право» та «Міжнародне право».

== Історія факультету ==
Юридичний факультет Каразінського університету веде свою історію з 1804 року, від відділення морально-політичних наук, яке згодом перетворилося на факультет. 

У 1920 році юридичний факультет ліквідовано та на його основі створено правовий факультет Харківського інституту народного господарства, який у подальшому став Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого.

Першим деканом факультету став філософ професор Йоган Шад, який викладав філософію, логіку, латинську мову та літературу, психологію, естетику, німецьку літературу.

Відомий економіст, професор Л. Якоб читав студентам юридичного факультету політологію, правознавство, державознавство, економіку, німецьку літературу. Колега проф. Л. Якоба, на той час ад’юнкт, згодом – професор, Й. Ланг читав у Харківському університеті курси з філософії, математики, права, політичної економії, психології.

Отже, завдяки проф. І. Ф. Тимковському, проф. Й. Шаду, проф. Л. Якобу та проф. Й. Лангу, що вели більшість дисциплін по семи кафедрам факультету, було забезпечено викладання філософії, російського права, логіки, політекономії, латині, риторики. Щодо богословських наук, які мали читатися священиками, призначеними Св. Синодом, то довгий час ці науки було нікому викладати.

Деканами факультету були: 
* проф. Йоганн Баптіст Шад (1805, 1806, 1808, 1810, 1812, 1814);
* проф. Ілля Федорович Тимковський (1807, 1809, 1811), 
* проф. Фердинанд Карл Швейкарт (1813, 1815), 
* проф. Бернгард Осипович Рейт (1816–1820), 
* проф. Костянтин Павлович Паулович (1821, 1822, 1825, 1826), 
* протоієрей О.О. Могилевський (1823, 1824, 1829, 1834), 
* проф. Гнат Миколайович Данилович (1827, 1828), 
* проф. Тихон Федорович Степанов (1835).
* 
* проф. Г.С. Гордієнков (до 1842)
* проф. Олексій Васильович Куніцин (1842–1849, 1850, 1851–1858),
* проф. Александер Юліан Міцкевич (1849–1850),
* проф. Іван Васильович Платонов (1850),
* проф. Антон Григорович Станіславський (1858, 1866–1869),
* проф. Клобуцький (1859)
* проф. Олександр Іванович Палюмбецький (1859, 1863–1866, 1869–1870, 1872),
* проф. Семен Вікентійович Пахман (1859),
* 
* проф. Дмитро Іванович Каченовський (1870–1872),
* проф. Іван Петрович Сокальський (1872–1877),
* проф. Андрій Миколайович Стоянов (1877–1886),
* проф. Михайло Мартинович Алексєєнко (1886–1891),
* проф. Леонтій Миколайович Загурський (з 1891),
На другий період історії факультету припадає робота проф. Г.С. Гордієнкова, проф. М.П. Клобуцького, проф. О.В. Куніцина, проф. О.М. Міцкевича, проф. І.В. Платонова, проф. С.В. Пахмана, проф. А.Г. Станіславського (всі вони, крім проф. М.П. Клобуцького, у різні часи обіймали посаду декана юридичного факультету), а також початок наукової та педагогічної діяльності ад’юнктів О.І. Полюмбецького та Д.І. Каченовського. 

Посаду декана юридичного факультету в 1863-1884 рр. обіймали: проф. О.І. Палюмбецький, проф. А.Г. Станіславський, проф. Д.І. Каченовський, проф. І.П. Сокальський, проф. А.М. Стоянов.

Деканами юридичного факультету в цей період були: проф. А.М. Стоянов, проф. М.М. Алексеєнко, проф. Л.Н. Загурський, проф. М.А. Остроумов; науково-викладацьку діяльність на факультеті здійснювали: проф. М.А. Гредескул, проф. І.П. Сокальський, проф. Г.Ф. Шершеневич, проф. Л.Є. Владимиров, проф. В.П. Даневський, проф. І.І. Дитятін, проф. Г.М. Цехановецький, проф. М.П. Чубинський, проф. О.О. Алексеєв та інші.

<nowiki>****</nowiki>

Історію розвитку юридичного факультету можна поділити на п’ять періодів – за кількістю “пережитих” факультетом статутів (за часів Харківського імператорського університету таких статутів було чотири): перший період 1804-1835 рр.; другий період 1835-1863 рр.; третій період 1863-1884 рр.; четвертий період 1884-1920 рр. (закриття юридичного факультету). П’ятий, сучасний період розпочався у 2004 році з прийняття рішення про відновлення юридичного факультету у стінах Харківського університету.

=== Перший період (1804–1835 роки) ===
Перший університетський Статут був Височайше затверджений 5 листопаду 1804 року. Він був загальним для всіх університетів Імперії і передбачав навчально-наукову організацію, побудовану на принципах колегіальності та автономії, до структури якої входило чотири відділення або факультети: 1) моральних і політичних наук; 2) словесних наук; 3) фізичних і математичних наук; 4) лікарських і медичних наук. Перше відділення – морально-політичних наук (або, як його тоді ще називали, етико-політичних наук) і є юридичний факультет.

Кожне відділення складалося з кафедр, які представляли основні наукові напрямки того часу. Їх мало бути 28 – за кількістю професорів (кожний професор представляв собою кафедру, науковий напрямок).

На етико-політичному відділенні першого періоду існували такі кафедри:
* кафедра богослов’я;
* кафедра тлумачення святого писання і церковної історії;
* кафедра теоретичної та практичної філософії;
* кафедра природного, політичного і народного права;
* кафедра цивільного і кримінального судочинства;
* кафедра права шляхетних стародавніх і сучасних народів;
* кафедра дипломатики і політичної економії.
За Статутом 1804 року факультет мав широкі повноваження з питань забезпечення навчального процесу та викладення навчальних дисциплін. Так, факультет відповідав за: 
# складання навчального плану з кожної дисципліни; 
# щорічне визначення системи і порядку викладання факультетських дисциплін, розподіл навчального часу;
# екзаменування осіб на ступені, які університет має право присуджувати;
# розгляд промов, приготовлених для оголошення на урочистих зборах;
# обрання тем конкурсних задач з об’явою винагороди, підведення підсумків конкурсу; 
# інспектування казеннокоштних і своєкоштних студентів, діяльність з організації занять в училищах (керівництво училищами за Статутом 1804 року було покладено на університети);
# публікацію наукових робіт (в тому числі перекладів з іноземної мови) в місцевих журналах і Журналі Міністерства освіти.
На початку свого існування Харківський університет зіткнувся із проблемою забезпечення, як ми зараз говоримо, професорсько-викладацькими кадрами.

Пошук кандидатів на штатні посади професорів та викладачів Університету розпочали ще наприкінці 1802 року В. Н. Каразін та С. О. Потоцький. Результатом їхніх дій стало затвердження на посаду перших чотирьох професорів, серед яких був блискучий юрист, талановитий педагог і адміністратор І. Ф. Тимковський.

Заповнення вакантних місць на кафедрах Харківського університету було нерівномірним і розтягнулося на багато років. Дані з цього приводу, що наводяться різними дослідниками, є суперечливими, проте у будь-якому разі Університет розпочав роботу, коли в його штаті не вистачало майже половини викладачів, в тому числі 17 професорів. Однак професійний рівень харківських освітян – як російських підданих, так і іноземців – був доволі високим, причому етико-політичне відділення виявилося одним із найкраще укомплектованих. Першим деканом факультету став філософ професор Йоган Шад, який викладав філософію, логіку, латинську мову та літературу, психологію, естетику, німецьку літературу.

Відомий економіст, професор Л. Якоб читав студентам юридичного факультету політологію, правознавство, державознавство, економіку, німецьку літературу. Колега проф. Л. Якоба, на той час ад’юнкт, згодом – професор, Й. Ланг читав у Харківському університеті курси з філософії, математики, права, політичної економії, психології.

Отже, завдяки проф. І. Ф. Тимковському, проф. Й. Шаду, проф. Л. Якобу та проф. Й. Лангу, що вели більшість дисциплін по семи кафедрам факультету, було забезпечено викладання філософії, російського права, логіки, політекономії, латині, риторики. Щодо богословських наук, які мали читатися священиками, призначеними Св. Синодом, то довгий час ці науки було нікому викладати.

За Статутом 1894 року, факультет складався з професорів та ад’юнктів, очолювався деканом, який обирався з ординарних професорів. Деканами факультету в період з 1804 року по 1835 рік були: проф. Й. Шад,  проф. І.Ф. Тимковський, проф. Ф. Швейкарт, проф. Б.О. Рейт, проф. К.П. Павлович, протоієрей О.О. Могилевський, проф. Г.М. Данилович, проф. Т.Ф. Степанов.

=== Другий період (1835–1863 роки) ===
Другий період історії юридичного факультету розпочинається 26 червня 1835 року із прийняттям нового Загального Статуту Імператорських Російських університетів. Відповідно до Статуту на етико-політичному відділенні було змінено перелік кафедр (їхня кількість, у порівнянні зі Статутом 1804 року, залишилася незмінною – сім):
* кафедра енциклопедії та загального огляду системи законодавства;
* кафедра римського законодавства та його історії;
* кафедра цивільних законів, загальних, особливих, місцевих;
* кафедра законів благоустрою та благочинства;
* кафедра законів про державні повинності та фінанси;
* кафедра законів поліцейських та кримінальних;
* кафедра основ загальнонародного правознавства.
Статут 1835 року вводить п’ять кафедр із вітчизняного законодавства (замість однієї), а також нову науку – енциклопедію законознавства.

Церковні дисципліни не належать до жодного з факультетів, але призначені для всіх православних студентів.

Статут залишив колегіальну форму вирішення багатьох питань внутрішнього устрою; ректор, професори та ад’юнкти обираються Радою, декан – факультетом, і затверджуються Міністерством освіти. Одночасно із цим Статут розширив повноваження попечителя, який мав тепер приймати “всі міри” для процвітання Університету.

Для заміщення вакантних кафедр, поряд із обранням, були передбачені ще два нових способи: конкурс, що оголошувався радою університету з дозволу попечителя, і призначення, що здійснювалося міністром, який, за власним розсудом, міг призначати по вакантним кафедрам професорів та ад’юнктів з числа молодих людей, які “відрізняються вченістю і талантом викладання”. Таким чином, Статут 1835 року значно звузив університетську автономію, елементи якої зберігалися ще протягом одинадцяти років.

В 1846 році Університет було підпорядковано військовому відомству – генерал-губернатору; Рада позбавлена права обирати ректора, право факультету обирати декана обмежено; викладання здійснюється в межах програмам, які затверджуються ректором; припиняється відправлення молодих людей закордон для подальшого там навчання; кількість студентів в Університеті обмежується комплектом (300 осіб).

Влада попечителя розширюється; Міністерство освіти отримує широке право призначати викладачів на посади, яким часто зловживає; це тягне перші хвилювання серед студентів. Щоб придушити студентське невдоволення Міністерство видає цікаву, як на наш погляд, інструкцію: 

«1) довести до відома студентів Харківського університету, що вони не мають законного права виявляти прилюдно своїм професорам знаки схвалення (шляхом оплесків і т.п.) або засудження (шиканням, свистом, виходом з аудиторії і т.п.); 

2) зобов’язати деканів спостерігати за лекціями професорів, яким поставити в обов’язок, не захоплюючись суєтним шуканням популярності серед студентів, сумлінно виконувати свою роботу і морально впливати на своїх слухачів, спрямовуючи їхні розуми до істинної мети просвіти з урахуванням суспільного порядку та підпорядкуванням встановленій владі» .

На другий період історії факультету припадає робота проф. Г.С. Гордієнкова, проф. М.П. Клобуцького, проф. О.В. Куніцина, проф. О.М. Міцкевича, проф. І.В. Платонова, проф. С.В. Пахмана, проф. А.Г. Станіславського (всі вони, крім проф. М.П. Клобуцького, у різні часи обіймали посаду декана юридичного факультету), а також початок наукової та педагогічної діяльності ад’юнктів О.І. Полюмбецького та Д.І. Каченовського. 

=== Третій період (1863–1884 роки) ===
Наприкінці другого періоду стають очевидними недоліки університетської організації: усунення університетів від вирішення питань, які стосувалися їхнього внутрішнього життя; зменшення професорського персоналу, внаслідок чого багато кафедр були вакантними. 18 червня 1863 року приймається новий Статут, який, у порівнянні зі Статутом 1835 року, підняв статус університетів. 

Статут 1863 року надав університетам самостійності, в основу якої було покладено положення Статуту 1804 року, передбачивши принцип виборності всіх університетських посад.

Для заміщення вакантних кафедр, за Статутом 1863 року, існували такі способи: обрання Радою, конкурс і безпосереднє призначення міністром (останнє – в тому випадку, коли кафедра не буде заміщена протягом року кандидатом, що обирається).

Із тим, щоб Рада мала достатню кількість кандидатів для заміщення вакантних кафедр та посад, факультету було надано право: залишати при університеті молодих людей стипендіатами для приготування к професорському званню; клопотати про їхнє навчання закордоном; присуджувати молодим людям звання приват-доцентів.

Статут 1863 року передбачав збільшення кількості кафедр: на юридичному факультеті замість 7 кафедр при 8 професорах та 2 ад’юнктах засновувалося 13 кафедр при 13 професорах та 6 доцентах.

За Статутом 1863 року факультет був представлений такими кафедрами:
* кафедра енциклопедії права;
* кафедра іноземних законодавств;
* кафедра історії руського права;
* кафедра історії слов’янських законодавств;
* кафедра римського права;
* кафедра державного права;
* кафедра цивільного права і судочинства;
* кафедра кримінального права і судочинства;
* кафедра поліцейського права;
* кафедра фінансового права;
* кафедра міжнародного права;
* кафедра політекономії та статистики;
* кафедра церковного права.
Слід зазначити, що саме в третій період на юридичному факультеті навчалася найбільша кількість студентів: так, наприкінці 1865 року кількість студентів-юристів (323 особи) перевищувала загальну кількість студентів інших спеціальностей (222 особи).

Посаду декана юридичного факультету в 1863-1884 рр. обіймали: проф. О.І. Палюмбецький, проф. А.Г. Станіславський, проф. Д.І. Каченовський, проф. І.П. Сокальський, проф. А.М. Стоянов.

=== Четвертий період (1884-1920 рр.) ===
Статут 1884 року ліквідував університетську автономію, скасував принцип виборності при заміщенні вакантних посад; призначення на посаду, за Статутом, залежало від міністра, причому факультет був невправі робити рекомендації щодо призначення. Міністр міг оголосити конкурс для обрання на вакантну кафедру, до участі в якому допускалися особи, що мали ступень доктора, пізніше – ступень магістра. Декан факультету обирався попечителем і затверджувався міністром строком на чотири роки. Декан обирав секретаря факультету з професорів строком на чотири роки, якого за поданням ректора затверджував попечитель Університету.

У 1884 році на факультеті існували такі кафедри:
* кафедра римського права;
* кафедра цивільного права і судочинства;
* кафедра торгового права та судочинства;
* кафедра кримінального права та судочинства;
* кафедра історії руського права;
* кафедра державного права;
* кафедра міжнародного права;
* кафедра поліцейського права;
* кафедра фінансового права;
* кафедра церковного права;
* кафедра політичної економіки та статистики;
* кафедра енциклопедії та історії філософії права.
Деканами юридичного факультету в цей період були: проф. А.М. Стоянов, проф. М.М. Алексеєнко, проф. Л.Н. Загурський, проф. М.А. Остроумов; науково-викладацьку діяльність на факультеті здійснювали: проф. М.А. Гредескул, проф. І.П. Сокальський, проф. Г.Ф. Шершеневич, проф. Л.Є. Владимиров, проф. В.П. Даневський, проф. І.І. Дитятін, проф. Г.М. Цехановецький, проф. М.П. Чубинський, проф. О.О. Алексеєв та інші.

В 1920 році Комісія у справах реформування вищої школи при Наркомосвіти УРСР приймає Інструкцію про тимчасову організацію вищої школи в Україні, яка наказувала заняття на юридичних факультетах «...повністю припинити і організаційні їх форми без шкоди для інвентарю рішучо ліквідувати... Вивчення правових дисциплін забезпечується в найближчі часи, для чого буде використаний і необхідний викладацький персонал юридичних факультетів».

=== П’ятий період (відродження юридичного факультету) ===
Відродження юридичного факультету розпочалося в 2001 році, коли за Наказом ректора № 0202-4079 від 31.08.2001 року в межах філософського факультету Університету було створено кафедру правознавства.

В 2002 та 2003 роках філософський факультет проводив набір студентів за спеціальністю “правознавство”, які по закінченню навчання мали отримати освітньо-кваліфікаційний рівень “молодший спеціаліст”. В 2002 році набір складав 34 особи, в 2003 році – 35 осіб. Згодом (після відкриття юридичного факультету) студентів цих двох груп було переведено з філософського на юридичний факультет. 

У квітні 2004 року Університет отримав ліцензію ДАК Міністерства освіти і науки України на підготовку студентів за спеціальністю “правознавство” освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”.

Навесні 2004 року кількість кафедр з правознавчих дисциплін збільшується: створено кафедру кримінально-правових дисциплін та кафедру цивільно-правових дисциплін, таким чином в межах філософського факультету з весни 2004 року діє три кафедри, на яких читаються юридичні науки.

Виходячи з останньої обставини, а також враховуючи те, що “…кількість студентів денної форми навчання, які навчаються за спеціальністю “правознавство” і суміжним спеціальностями, враховуючи прийом на 1 курс у 2004 році, перевищить 200 осіб”, Міністерство освіти і науки України дає дозвіл на створення юридичного факультету.

Оформлення юридичного факультету як самостійної університетської одиниці завершується Наказом ректора № 0202-1/088 від 1.06. 2004 року:

«1. Створити в Університеті юридичний факультет з 1.06. 2004 року.

2. Доручити юридичному факультету підготовку фахівців за напрямом “право” освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”.

3. Включити до складу юридичного факультету кафедру державно-правових дисциплін, кафедру кримінально-правових дисциплін, кафедру цивільно-правових дисциплін.

4. Призначити виконуючою обов’язки декана юридичного факультету завідуючу кафедрою державно-правових дисциплін, к.ю.н. Кагановську Т.Є.».

Юридичний факультет відновлено у 2004 році. Відродження факультету обумовлене необхідністю відбудови структури класичного університету, а також сприяло поповненню державних, громадських, правоохоронних органів та установ кваліфікованими фахівцями-юристами. 

Підготовка фахівців на юридичному факультеті проводиться за освітніми програмами «Право» та «Міжнародне право». Під час навчання здобувачі вищої освіти послідовно вивчають базові юридичні дисципліни, а також дисципліни гуманітарної та соціально-економічної підготовки. Для здобувачів вищої освіти освітніх ступенів бакалавр та магістр передбачений вибір спеціалізації за одним з трьох профілів підготовки: державно-правовий, цивільно-правовий, кримінально-правовий.

Підготовку студентів здійснюють понад 70 висококваліфікованих фахівців, зокрема 21 доктор наук, з них 15 має вчене звання професора, 45 кандидатів наук, з них 36 мають вчене звання доцента, 4 Заслужених юристи України.

== Структура факультету ==
Підготовку здобувачів вищої освіти здійснюють 5 кафедр:
* кафедра державно-правових дисциплін;
* кафедра цивільно-правових дисциплін;
* кафедра кримінально-правових дисциплін;
* кафедра конституційного і муніципального права;
* кафедра міжнародного і європейського права.
Також на факультеті працює практико-освітній центр «Юридична допомога», Консультаційний центр та Кримінологічна лабораторія.

== Наукова діяльність ==
До найновіших наукових здобутків юридичного факультету варто віднести аспірантуру, яка готує здобувачів третього рівня вищої освіти доктора філософії (PhD) за спеціальністю 081 Право за такими профілями: історико-теоретичний; конституційно-правовий; цивільно-правовий; адміністративно-правовий; кримінально-правовий; кримінальний процесуальний та криміналістичний

Діє Спеціалізована вчена рада Д 64.051.28 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) юридичних наук за спеціальностями 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право», 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право».

У 2016 році утворено Спеціалізовану вчену раду К 64.051.30 з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальностями 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» та 12.00.09 «Кримінальний процес і криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність».

Згідно з рішенням Колегії МОН від 13.12.2016 року утворено Спеціалізовану вчену раду з правом прийняття до розгляду та проведення захисту за спеціальностями 12.00.01 «Теорія держави і права; Історія держави і права» та 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право».

Двічі на рік видається Вісник Харквського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія: «Право».

Традиційною формою студентської науково-дослідної роботи на факультеті є науковий гурток. Наразі діють такі гуртки: «Фундаментальні проблеми держави і права», «Актуальні проблеми сучасної молоді», «Конституційне право України», з актуальних проблем криміналістики, кримінального права і кримінології, Школа приватного права, під час роботи яких обговорюються нагальні теоретичні та практичні питання юридичної науки та професії в цілому.

Здійснюється наукова діяльність викладачів і студентів факультету згідно із затвердженим планом наукових досліджень у межах єдиної теми «Принцип верховенства права як основа формування правової держави і громадянського суспільства».

Щорічно проводяться міжнародні науково-практичні конференції, круглі столи, науково-методичні семінари, дебати.

== Освітня діяльність ==
Підготовка фахівців на юридичному факультеті здійснюється за спеціальностями «Міжнародне право» та «Право» за трьома освітніми рівнями — бакалавріат, магістратура, аспірантура та докторантура.

Важливим елементом підготовки студента-історика є археологічна, музейно-архівна, краєзнавча та виховна практики. 

Під час археологічної практики студенти мають змогу взяти участь у роботі:

– Германо-Слов’янської археологічної експедиції — місце проведення розкопок с. Войтенки Валківського району Харківської області

– Середньовічної археологічної експедиції — місце проведення досліджень с. Верхній Салтів Вовчанського району Харківської області

– археологічних розкопках у с. Більськ Котелевського району Полтавської області

Музейно-архівна практика проводиться по закінченню другого курсу по кафедрах у відповідності до обраної спеціальності. Для студентів, що спеціалізуються на кафедрі історіографії джерелознавства та археології зі спеціальності «Архівознавство» музейно-архівна практика проводиться на базі музейно-архівних установ Харкова, та за основним маршрутом Київ – Кам’янець-Подільський.

Краєзнавча практика відбувається на базі Центру краєзнавства імені академіка П. Т. Тронька та дає можливість детальніше ознайомитися з музеями, архівами, бібліотеками, пам'ятками та пам'ятними місцями Слобожанщини, отримати навички створення наукових паспортів, атрибуції матеріалів, доторкнутися до проблем евристики.

== Партнери факультету ==
Протягом всього періоду свого існування історичний факультет підтримує щільні зв'язки з науковими закладами і колегами як України, так й інших країн Росії, Болгарії, Німеччини, Польщі, США, Греції.